В Україні, як і в багатьох інших культурах, існувало безліч народних способів розпізнати серед звичайних людей тих, хто, за віруваннями, мав містичні здібності або належав до “потойбічних” сил. Однією з таких категорій у традиційній уяві була жінка-відьма.
Про це пише РБК-Україна.
Дійсно, “відьми”, а більш точніше самотні жінки, травниці або знахарки завжди викликали інтерес і страх у людей.
Ще б пак, в давнину церква стверджувала, що будь-яка людина, яка володіє надприродними здібностями (лікуванням травами чи ворожінням), отримує їх не від Бога, а від Сатани. Тому відьма сприймалася не просто як окрема небезпечна особа, а як носій диявола, ворог церковної догми і християнства загалом.
Її “вираховували” за зовнішніми ознаками, поведінковими особливостями та певними прикметами.
Незвичайний колір очей або погляд, який “пронизує”
В давнину вважали, що якщо очі жінки мають незвичний відтінок – надто світлі, сіро-зелені чи навіть ніби “чорні” з відблиском, це могло свідчити про її надприродні здібності. Найбільше підозрювали тих, чий погляд, здавалося, “пронизує” людину наскрізь – нібито вміє читати думки або загіпнотизувати.
Народна думка: “Якщо жінка дивиться на тебе, й одразу хочеться відвести очі – це не просто краса, а щось інше”.
Зміни зовнішнього вигляду
Відьми нібито вміють кардинально змінювати свою зовнішність, тож їхню справжню суть важко вгадати. Якщо жінка несподівано виглядає зовсім інакше, без очевидних причин, це в давнину пов’язували з проявом магічного впливу. Таку здатність називали трансформацією, і в народних оповідях її приписували людям із надприродними можливостями.
Суха або дуже холодна долоня
У сільській місцевості вірили: жінка-відьма могла бути “холодною” на дотик. Якщо при рукостисканні долоня виявлялася незвично холодною або сухою – ніби через брак тепла – це викликало підозри. За легендами, таке відчуття пов’язували з тим, що “відьми забирають частину енергії” у тих, хто наближається до їхньої аури.
Народний вислів: “Коли рука, яка руку стискає, більш холодна, ніж роса вранці – тримайся подалі”.
Магнетична привабливість
Відьми зазвичай виглядають молодо, незважаючи на вік, і мають непереборну чарівність, що притягує погляди. Вони відчувають сильний зв’язок із природою, часто проводять час на лоні природи, черпаючи там сили.
Перевага темного одягу
Жінки з магічними здібностями зазвичай не носять яскравих чи білих кольорів. Їхній улюблений вибір – чорний одяг, що символізує містичність і силу.
Такий стиль допомагає їм приховувати свою справжню сутність і підкреслює загадковість. Тож помітивши таку схильність, можна задуматися про їхній внутрішній світ.
Уміння передбачати погоду і віщі сни
Ще одна прикмета — жінка, яка “передбачала” зміни погоди (раптовий вітер, дощ чи грозу) або розповідала про сни, що здійснювалися. Такі здібності відносили до дару ясновидіння, який у народній уяві нерідко плутали зі знаннями “відьми”.
Народне повір’я: “Якщо баба Марія каже, що завтра грім гримітиме – то не пройде й години, як небо затягнеться хмарами”.
Прив’язка до городу: збір певних трав і рослин
Часто говорили, що відьми полюбляють збирати “заборонені” та “містичні” трави: беладону, дурман, болиголов, папороть. Якщо сусідка або знайома жінка регулярно ходила до лісу чи на болотисте місце й поверталася з “таємничими” рослинами — люди починали шепотіти, що вона готує зілля чи цілительські настоянки. Поруч із таким обрядом часто згадували ще “нічні покоси”: мовляв, відьми вміють збирати трави вночі, коли рослини набувають особливої сили.
Підозра селян: “У неї завжди в кошику трава незвична, скажуть вам, бо не з нашого лісу, а з тих, куди люди вдень не заглядають”.
Сучасна інтерпретація народних прикмет
Сьогодні багато з класичних “ознак відьми” здаються абсурдними або жорстокими забобонами. Проте у культурологічному контексті це важливий пласт фольклору та історичних вірувань. Народні прикмети допомагали людям минулих століть пояснювати незрозумілі явища – від раптових хвороб до дивних тваринних реакцій.
Коментар культуролога, кандидата філологічних наук Олександра Романенка:
“Багато прикмет, які стосуються “жінки-відьми”, у народному середовищі вважалися інструментом соціального контролю. Якщо в сім’ї з’являлася незаміжня, самотня чи відірвана від громади жінка, для збереження порядку їй могли “пришити ярлик” чаклунки. Часто це було виправданням страху перед жіночою самостійністю або нетиповою поведінкою”.
Сьогодні ці прикмети варто розглядати не як керівництво до дії, а як частину історичної спадщини, що розкриває світогляд і повсякденне життя наших предків.